Коли розмова йде про Тараса Шевченка,вона може тягнутися нескінченно довго,адже він є не лише великим поетом,але й вірним і відданим сином українського народу.Особисто я не можу приховати свого захоплення,коли згадую Великого Кобзаря.Але чому саме Шевченко справив на мене велике враження?
Так він видатний поет,якому не має рівних у нашій літературі,але це для мене не головне.На мою думку,найперш Шевченко цікавий не тільки як поет ,але як людина.Трагічна доля Кобзаря найкраще може розкрити його характер.А такій долі,як унього,не позаздрить жодна людина.Адже на життєвому шляху Кобзаря траплялося чимало перешкод,які він з гідністю здолав і став тим,ким ми його знаємо сьогодні,Хто б міг подумати,що бідний кріпак зі звичайного села Моринці стане всесвітньо відомим поетом,твори якого перекладатимуть багатьма мовами світу.Але ми знаємо Тараса Шевченка не лише як геніального поета,а ще як великого художника,Аз чого все починалося?Його батьки були кріпаками,а тому і Тарас від народження став ним.Та найбільшою трагедією для малого Шевченка стала смерть батьків,після якої почалися його багаторічні поневіряння.Та навіть усі ці обставини не зламали майбутного поета.Ще змалку розкрився його талант письменника та художника.Цікаво,що навіть пан Енгельгардт не пошкодував грошей на навчання Шевченка. Невідомо, як склалася б доля Тараса,якщо б він назавжди залишився кріпаком. Я гадаю,що Шевченко нізащо б у світі не покинув свого ремесла.Та все ж таки доля також посприяла Великому Кобзарю.Адже саме завдяки своїм друзям Шевченко став вільним і зміг розкритися на повну.
Перо та аркуш паперу суповоджували його все життя.Будь-де ,навіть у засланні чи казематі,він творив,творив попри заборони і накази,творив чим міг: олівцем чи вугликом. Це не мало для Шевченка значення,бо він не міг інакше,не міг не писати.Акобзарем його було названо через те,що він писав про звичайних людей,бідних кріпаків того часу,яким був сам;він зображував тогочасні події правдиво,як ніхто інший і,попри все,звеличував славне минуле українського народу,великим сином якого він був.По-іншому внього і невиходило.Шевченко завжди вірив у духовне та культурне відродження нашого народу і мав відповідальну місію:нагадати людям про це, пробудити в них справжніх патріотів,яким він,звичайно,був.Доречним буде вислів Володимира Базилевського: «Цей колишній кріпак – один з найрозкріпаченіших поетів світу».І це справді так,адже Тарас Шевченко завжди писав те,що він думав,ніколи не уславлював владу,а навпаки,іронічно натякав на жорстокість царизму.У його творах змальований новий позитивний герой – борець проти самодержавно-поміщицького ладу ,борець за щастя народу.Та навіть у засланні та ув’язненні він не переставав творити,творити не для власної втіхи,а для світлого майбутнього своєї країни.Звичайно більшість творів того часу були втраченими,але багато з них Шевченко дбайливо зберіг і не віддав на поталу ворогам.І,як бачимо не дарма.Сьогодні Тараса Шевченка знає кожен українець,його немає з ким порівняти у письменництві інших народів,а з плином часу все більше переконуєшся,що поезії Кобзаря – то одкровення,які він висловив на адресу минулих,сучасних і прийдешніх поколінь українців.Де б не опинилися люди нашого народу,у будь-якій країні земної кулі,вони завжди уславлюють Великого Кобзаря,не оминають святкування річниць з дня народження Шеченка.Сьогодні ми вивчаємо наше минуле і пишаємось,що був у нас великий патріот і предок,який бачив нову Україну.
Отже,для мене Тарас Григорович Шевченко є не лише видатним поетом ,а й людиною з великої літери,яка, не зважаючи ні на які перешкоди в житті,не зреклася своїх поглядів і переконань,не втратила власної гідності та честі.Отаким для мене є Тарас Шеченко.
Барабаш Олександр
Комментариев нет:
Отправить комментарий