Тарас Бульба

Бульба був одним із корінних,старих полковників того час.Тоді,як багато його друзів перейняли польські традиції ,у домах ставили розкішні меблі,Тарас цього не любив,він любив усе тільки українське,все, що нагадувало рідну землю,все,що дихало батьківщиною.Світлиця його все могла розказати про уподобання хазяїна: не було там ніякої розкоші,ніяких прикрас,стіни товсті,нічим не розмальовані,не оздоблені,вікна маленькі,як у звичайних українських хатах,було повно зброї,словом все,що було потрібно тодішньому козаку.Тарас вважав себе невгамовним захисником православ’я.Найдорожчим для нього була Віра і Батьківщина,він би не продав їх ні за які світові багатства,як деякі нечесні,підступні собаки,і вмить би вбив того,хто вчинив так.Бульба був страшно впертим,це була одна з тих натур,які могли виникнути лише у тяжкому ХVI столітті.Саме тоді,покинуті на призволяще князями з’явилися ті вільні сини долі,одним з яких був Тарас Бульба.Не просто так він був грубим,суворим,а таким зробила його доля,природа того часу.Бульба нічим не відрізнвся від своїх товаришів,був таким же простим, ні про що недбав,окрім рідної землі,яка так потребувала його допомоги.Доброта Тараса проявлялася не в ласці,а в дещо грубій формі.Був він дивак,міг ні з чого,не з того побитися з товаришем або сином,але бійка та була  не ворожа,а являла собою прояв щирості жорсткої від тяжких часів душі Бульби.Тарас не зважав на жінок,казав,що баба нічого не дасть козаку,на його думку шабля була ненькою, «чисте поле та добрий кінь ,що та баба,ось ваша ненька,говорив він,показуючи на шаблю,так він вчив синів своїх.Тарас швидко розпалювався,саме у ті хвилини він давав свободу своїм почуттям : казав і робив,що хотів,наче згадував молодість.

Хоробро бився цей козак,думавши кожну хвилину не про себе,а про своїх товаришів і синів.Поспішив на допомогу Кукубенку і намагався врятувати Остапа,не думавв про себе,а рубав на право і на ліво,але старість далася взнаки.І в останні хвилини Остапового життя Бульба був поряд,ризикуючи власним.Тяжко переживав він смерть Остапа,палив міста польські і казав : «Це вам, прокляті ляхи, за сина мого – Остапа».   

Я вважаю,що загинув Тарас гідною смертю,не дав ляхам і люльки своєї. «Я вам, ляхи,жінку,синів віддав,а люльки,вам,поганцям, не залишу»,і залишився один на сотню,і накинулося на нього ляхів зо тридцять,не корився Тарас,але літа підвели,гримнула по спині булава,і звалився дебелий козак.І навіть тоді він намагався вказати товаришам дорогу,не зважаючи на пожираючий вогонь. «Чого, взяли,чортові ляхи?» А й справді,ляхи вбили тільки Тарасове тіло,а душа його безсмертна полинула до неба,там підхопили її янголи і понесли до Бога,а той прийняв,мовляв: «Нічого не зробив ти поганого,Тарасе,бився хоробро,не продав віри,служив вірно своїй батьківщині»,і залишив її назавжди,як залишилася вона у наших серцях,і не важливо чи був він,чи ні.

Барабаш Олександр