Виходять ведучі (Відеопісня ______________)
Ведучий У мужності немає віку,
У подвигу нема кінця.
Із ними наш народ столикий
Несе історію в палаючих серцях.
Ведучий Священний мир. Так важко він дається,
Ціною крові і людських життів.
Нехай війна ніколи не озветься
Смертельним сполохом на змученій землі.
Ведучий Вже двадцять років в снах страшних, крізь стогін,
Рятуючи крихкий, тендітний світ,
З останніх сил тримають оборону
Сміливі воїни Афганських лихоліть.
Ведучий Цей біль утрат ніколи не згасити,
Не знищить спогадів минулих тлінь,
Та подвиг ваш довіку буде жити
Ведучий (разом) У пам’яті прийдешніх поколінь.
Ведучий Сьогоднішня наша зустріч - пошанування має три кольори: Перший – червоний! Колір крові гарячої якою пролитий кожен клаптик афганської землі;
Ведучий Другий – колір жовтогарячий – це колір сонця, життя, радості, натхнення, зустрічей;
Ведучий Третій – чорний! Колір вдовиних хусток… і якби вітром раптово зірвало їх із сивих голів матерів і дружин солдатських – то закрили б вони усе небо чорними птахами неперебутнього горя.
Ведучий Пам’ять! Гірка пам’ять війни! Вона ніколи не згасне. Вона ятрить мозок, збуджує уяву. Пам’ять! Що ти залишила? Похоронки? Сльози матерів? Не йдуть з пам’яті скалічені душі людей, не залишають серце полеглі побратими. І гортає пам’ять свої жалобні сторінки.
Ведучий Що ми знаємо про афганську війну ? (слова супроводжуються відео і музикою) Про ту страшну неоголошену війну, що розтяглася на довгих 10 років, можна розказати мовою цифр. За 9 років і 2 місяці в Афганістані побувало 620 тисяч радянських солдатів, офіцерів, генералів і 21 тисяча робітників та службовців. За цей час загинуло, пропало безвісти 14 тисяч 453 чоловіки, 35 тисяч поранено.
Ведучий Нині в Україні живе 150 тисяч колишніх воїнів-афганців. Через афганську війну пройшло понад 160 тисяч осіб, призваних до лав Радянської армії з України. Не повернулося з війни 3360. Із них: загинуло 3280, пропало безвісти 80. Поранено на афганській війні понад 8 тисяч вихідців з України. Стали інвалідами 3560 осіб. Після війни померло від ран та захворювань більше, ніж загинуло. Кількість інвалідів збільшилась вдвічі.
Для кожного, хто служив в Афгані, ця війна була і залишається своєю.
Ведучий Війна. Це слово звучить, як постріл. Де війна, там сльози, горе, смерть. Страшно, що слово „війна” – жіночого роду. Ще важче усвідомлювати, що в цій війні брали участь молоді, красиві дівчата, яким треба було кохати, продовжувати життя. Але «афганські мадонни” розділили цю гірку долю з українськими солдатами.
Ведучий А солдати думками із далекого Афганістану линули у свій дім, до своїх коханих, яким вони обіцяли повернутись живими, і просили їх тільки дочекатись.
Ведучий Матері, їх мільйони, і кожна несе в собі подвиг – материнську Любов. Матері воїнів – афганців. Скільки горя пережила кожна з них, чекаючи з війни свого сина.
Читає учень
Сльози матері.
Вже скільки років проминуло,
А біль у серце б’є і б’є…
Батьки старенькі, сивочолі
Стоять під пам’ятником чорним,
Де вибито ім’я твоє.
Синочку, синку! Орле сизий!
Тобі було лиш дев’ятнадцять,
Ой, як же важко на чужині
Зустріти смерть свою зненацька!
Чужі люди, чужа віра,
Чужа та країна!
Які ж бо – то лиходії
Забрали в нас сина?!
Хай прокляті навіки будуть
Ті, хто почав війну в Афгані,
Хто тисячі синів прислав нам
Назад – у «чорному тюльпані»!
За що? За що так поступила доля
З тобою, з ними – з багатьма?
…Як приземлявсь «тюльпан» той чорний,
То день не день ставав – пітьма!
…Сльози матері зрошують чорний граніт,
Протирає хустинкою сина лице,
Батько в розпачі стис кулаки – і мовчить…
Хто їм скаже: як витерпіть горе оце?!
Єднаймось матері усього світу!
Єднаймось проти зброї і війни!
Хай сміються під сонечком радісно діти.
Хай живими залишаться Ваші сини…
Ведучий Дорогі наші воїни – інтернаціоналісти! Як добре, що Вас дочекались Ваші матері. Любіть їх безмежно, шануйте, оберігайте від сліз і лихого слова, адже не має дорожчої людини у кожного із нас крім мами.
Ведучий За кожним воїном-афганцем – свій життєвий подвиг, своя доля. Хтось повернувся цілий і неушкоджений, а хтось – скалічений.
Ведучий Афганістан… Він став синонімом людського лиха, справжнього пекла: палюче сонце зранку, спекотний вітер – афганець, пісок, що не дає дихати, і … завжди хочеться пити. І в цій суворості народжувалися вірші, які згодом ставали піснями.
Ведучий Пісні війни... Інколи задумаєшся: за що їх так люблять і пам’ятають в народі; зберігають в пам’яті довгі роки. Напевне, за простоту і душевність, мелодійність, безмежну віру в дружбу, любов, в усе краще, що є в людині.
Ведучий Найстрашніше і найбезглуздіше у світі – це війна. Не злічити страшного невимовного горя у тих сім`ях, до яких прилетіла чорна звістка про загибель сина, брата, коханого, чоловіка. Жахлива трагедія, гинуло покоління, народжене у 60-х.
Ведучий Будь-яка війна – це катастрофа для людства. Вона нехтує найбільшою цінністю на землі – людським життям.
Читає учень
Очі туманить ядуча сльоза,
Руки скувала утома,
Палить їй душу афганська гроза
Син не вернувся додому.
В неї він був ясночолий, як світ,
Сонячно так усміхався,
Ще й двадцяти не було йому літ...
Юним навік і зостався.
Ясеночки! Синочки! Сини!
Колосочки вкраїнського поля,
Скільки ж вас не вернулось з війни?
Скільки гибіє ще у неволі?
4. Ховали інтернаціоналіста,
Блищала глухо цинкова труна,
Нестерпно пахло тополиним листом,
І плач дівочий танув, як струна.
Руда земля розверзлась чорнорото.
Чекає хижо мовчки на своє,
А мати на колінах у болоті
Обмацує труну: “Чи ж там він є?!!”
Стоять, відводять очі вбік солдати
І шепотить сержантик, ледве чуть:
“Не велено... Не можна відкривати...
Не велено...”
5. Уже струмки течуть,
Уже весна така глибока, рання.
Учора вже летіли журавлі.
Таке врочисте вийшло поховання:
Школярики стоять, учителі.
А голосок дівочий квилить, квилить.
Соромиться кричати на весь світ...
Кого клясти, кого назвати винним?
І що той світ? Хіба він дасть одвіт?
На хрест сусідній похилився тато,
Похнюпилися братики малі –
В селі ховали воїна-солдата,
У мирному вкраїнському селі.
Ведучий Ніколи не повернути тих, хто навіки залишився на війні, для кого вона ніколи не закінчиться.
Ведучий До тих, хто дожив до кінця подій, доля була милосерднішою. Їм вона подарувала можливість жити і трудитись, любити та підняти гіркий „третій тост”. Ні, у них він не за любов, і не за жінок. У колишніх афганців він за – померлих.
Ведучий З роками зарубцювалися рани, та не заживають рани серця – біль за загиблими друзями.
Ведучий Пам’ять про полеглих, які не повернулися з тієї війни, пам’ять про тих, хто пішов із життя в мирний час буде вічною
Поставте скибку хліба на стакан
І голови схиліть в скорботі вічній
За тих, кого убив Афганістан,
Чиї він душі зранив і скалічив.
Ведучий Вшануймо усіх, хто залишився у вічності, хвилиною мовчання – найдовшою, найтихішою, найсумнішою, найтяжчою хвилиною мовчання,
Звучить метроном.
Ведучий Афганська війна довга за часом. Жорстока за характером. Несправедлива до обох воюючих сторін. Скільки випробувань завдала вона учасникам бойових дій – не порахувати!. Скільки сліз виплакали за загиблими синами, чоловіками, батьками їх матері, дружини, діти – ніхто не знає. Час іде, а біль не вщухає, пам`ять береже афганські події вже двадцятипятилітньої давнини. Вічна пам`ять загиблим! Спасибі і слава живим!
(Лунає скорботна музика. На сцену виходять ведучі)
(Відео «Виведення військ із Афганістану. )
Ведучий 15 лютого 1989 рік. Прикордонна річка Аму. Сотні жіночих очей, звернених туди, де стоїть біля шлагбаума прикордонник, і звідки ось-ось має з`явитися чергова колона з нашими солдатами... Ось стоїть дівчина з піднятим над головою плакатиком. На ньому напис: “Микитюк Дмитро”. І номер військової частини... Забувши про все, вона притиснула до грудей букетик гвоздик і шукає очима, все шукає. Всі довкола знають: ця дівчина чекає нареченого...
Ведучий Такі, як вона, зібралися з усіх кінців країни до Термезського моста! Зібралися, щоб зустріти одного-єдиного. Той прикордонний міст став мостом чекання, а річка Аму – рікою чекання...
Ведуча – Рафіз! Рафіз! – закричала жінка, пізнавши у водієві сина.-Рафіз! Камаз на мить зупинився, колона застопорилась. І хтось від мосту закричав громовим голосом:
Ведучий – Продовжувати рух!.. Ріка руху дисципліновано потекла мостом... Кінець війни!
(Відео «Ми уходим!»)
Ведучий Битви закінчуються, а історія вічна. Пішла в історію і афганська війна. Але ще довго будуть нас усіх тривожити голоси і живих, і тих, що загинули – війни не минають безслідно.
Ведучий Молоді люди йшли туди не за орденами і медалями – вони свято вірили, що виконують інтернаціональний обов`язок вони, вірили, що несуть визволення приниженим, поневоленим, що йдуть не вбивати, а захищати.
Ведучий Генерал-полковник Борис Громов, який командував в Афганістані 40-ю армією, стверджує: “Афганська війна – це страхітливий військово-політичний прорахунок колишніх господарів “Кремля”. Проте, ніщо не применшує героїзму наших воїнів там, в афганському пеклі”.
Ведучий Скільки смертей, скільки горя... У декого з них жінки посивіли молодими, діти повиростали сиротами, а вони залишилися двадцятирічними. І знову генерал-полковник, Герой Радянського Союзу Борис Громов, який керував виведенням військ із Афганістану, сказав: “Ніхто і ніщо не має бути забутим, аби не забути – треба пам`ятати, а щоб пам`ятати – треба знати. Знати і пам`ятати”. (ці слова разом).
Ведучий Більше 50 років тому було покладено край фашизму. Діди наші думали, що та війна – остання. Вони не знали, що їх онуків також називатимуть ветеранами.
Ведучий Давайте ж і ми з вами будемо пам’ятати ветеранів, виявлятимемо розуміння до тих, хто пройшов через війну в Афгані, і для кого вона триває досі. У спогадах, снах і думках. Вони цього заслуговують.
Ведучий Хай буде все, що має бути:
І тихі радощі життя,
І слів чужих важке каміння...
Мені не треба співчуття.
Мені потрібне розуміння.
Ведучий Сьогодні на цій зустрічі присутні воїни – інтернаціоналісти. Ви, шановні ветерани, пройшли крізь афганське пекло, і досі вам сниться гарячий пісок навкруги, гори, в яких не пройти, сниться, як горять небо і земля, як на ваших очах гинуть друзі, і як постійно хочеться пити від нестерпної спеки.
Ведучий В різний час, з різними званнями, на різних посадах. Ви були зовсім різні до того часу, як служили в Афганістані. Але тепер вас об’єднує щось незриме.
Ведучий Війна навчила вас цінувати дружбу, порядність, цінувати саме життя, як найбільшу радість. І сьогодні у мирному житті ви зберегли військову відданість і братерство, ви не втратили вміння дружити, допомагати, співчувати, любити, чесно виконувати свій громадянський обов`язок. Безмежна вдячність вам і низький уклін.
Ведучий Наше покоління на щастя не бачило війни. І важко нам юним зрозуміти, як ви у свої 18-20 років змогли вижити на такій неймовірно жорстокій війні.
Ведучий Ця чарівна пора юності, пора пізнання самих себе, це пора коли майже до кожного приходить перше кохання, це пора коли хочеться бути щасливими і дарувати щастя іншим. Але ми обіціямо завжди пам’ятати вічний біль Афганістану
Ведучий Ти – вічний біль Афганістан,
Ти – наш неспокій.
І не злічить глибоких ран
В борні жорстокій.
І не злічить сліз матерів, дружин, дітей –
Не всі вернулися сини із тих ночей...
Минають дні, ідуть роки
Життя листки перегортає.
А біль Афгану – навіки
Ведучий Щороку в цей день схилятимуть знамена над полеглими, подаватимуть на службу Божу за тих, що загинули, лунатимуть скупі тости тих, хто вижив. Вони згадуватимуть військову дружбу, людську честь, мужність побратимів. Попри смерть, втрату друзів, пролиту кров, вони по – доброму пам’ятатимуть Афгані, який багато чого навчив їх.
Ведучий Радіти світлу сонця щохвилини,
Захоплено дивитись в майбуття,
Нести добро і мир, немов святиню,
І берегти цей скарб усе життя.
Ведучий Такий урок ми винесли, солдати,
З історії Афганської війни.
Про це ми обіцяєм розказати
Усім нащадкам нашої землі.
Ведучий В цей світлий день ми зичимо Вам щастя,
Великого, безмежного, п’янкого,
Хай доля Ваша зміниться на краще
Й удача посміхнеться веселково.
Ведучий Наснаги Вам бажаємо й терпіння,
Хай дім Ваш буде ласкою зігрітий,
Здоров’я міцного і творчого горіння.
Живіть ще сотні літ на світі!
Комментариев нет:
Отправить комментарий